→Газета
→
100 ПАМ’ЯТНИКІВ ЄВГЕНА ХВАТОВА
Андрій ГНАТЮК
Недарма кажуть: світ тримається на диваках. Вони – наче якийсь баланс між буденщиною та романтизмом. І саме вони намагаються витягнути світ із тої діри, куди його так і тягне провалитися.
Мешканець селища Іваничі Євген Петров-Хватов – своєрідний чоловік, односельці з ним мало спілкуються, бо вважають не від світу цього. Він рятує й возвеличує те, що інші би давно зруйнували. Він ставить пам’ятники, сам, своїм коштом – власноруч зроблені або врятовані. Переважно це надмогильні хрести – повалені, занедбані, викинуті як непотріб.
Панові Євгену за 80. Здавалося б, навіщо воно йому. Міг би спокійно доживати свій вік. А з нього енергія б’є джерелом. І коли поспілкуєшся з ним, то розумієш, що він зовсім не дивак. Наодинці робить велику патріотичну справу, що мала би робити держава.
За 40 років він поставив зі сто пам’ятників. Кого увічнювати – визначає сам. Він не професійний скульптор, не виліплює і не виплавляє портретів. Своїх героїв він увічнює у хрестах, до який чіпляє відповідні написи. Виходить не просто пам’ятник, а як поминальна молитва за людину. Не важливо, щоб то були односельчани чи люди, які щось зробили для Іванич. Важливо, яка заслуга того чи іншого перед Україною.
Найбільше їх на місцевому кладовищі в рідному селищі, деякі – по сусідніх селах і районах. У них відображена історія держави від часів Київської Русі до сьогодення.
* * *
Скромна хатина, небагате обійстя і невибагливі умови проживання. За два роки до проголошення Незалежності України тут побували В’ячеслав Чорновіл і брати Горині. На подвір’ї – два старі хрести. То майбутні пам’ятники Степанові Бандері й Павлові Скоропадському.
А почалося все з 1970 року. Тоді за пропагування української ідеї один із колег-шахтарів видав Євгена. Після тижневого арешту він вирішив не словом, а ділом просувати національну думку і став підпільно встановлювати хрести. А на них написи – «Слава Україні».
– Викликають мене в Луцьк: «Ты Петров? – Так. – Что ты там ставишь памятники? За какую Украину? – За советскую. – А почему не написано? – Не влезло. – Пошёл!..» – Такі розмови недремна радянська система проводила не раз.
Металеві хрести люди поступово замінюють на могилах рідних пам’ятниками, а литі фігури виносять на смітник або під огорожу. Коли зріс попит на брухт, по хрести занадилися збирачі металу. Пан Євген вирішив – негоже це, і знайшов їм інше призначення. Він побачив, як хрести почали трощити і відвантажувати, і зупинив цих людей. «Гріх, – каже, – таке робити». Тим самим він зберіг не тільки пам’ять про померлих, а й зразки ливарної справи ХІХ – початку ХХ століть.
Очевидно, Сам Бог вів чоловіка, бо згадує розмову з тодішнім першим секретарем райкому партії: «Ай, за вас вже давно говорили, але, думаю, хай уже робить». А ще рятувало його російське прізвище, бо колись його предків виселили в Росію.
Кожен пам’ятник – то окрема історія. Є тут хрести на честь полеглих вояків УПА, січових стрільців, жертв волинської різанини 1943-1944 років, Іванові Гонті й Іванові Мазепі, 2005-літтю від Різдва Христового, княгині Ользі, хрещенню Русі, невинно убієнним дітям. Є й такий, який символізує соборну Україну, кожна гілочка його – то окремий регіон. Навіть собі на смерть пан Євген вже має пам’ятник. А скульптуру Діви Марії, яку його бабуся викупила в поміщика, чоловік присвятив усім матерям. А знизу напис: «Праматері і всім матерям українної землі, мертвим, живим і ненародженим». Більшовики хотіли її звалити – не вийшло.
– І ми вночі перевезли сюди, – згадує пан Євген. – А я вночі понавозив цегли. Тут є такий Петро Филимонович Бойко. Я кажу: «Петрусю, вимуруй постамент». А потім вночі зібрав хлопців, кажу: «Хлопці, треба зробити». І так вона стоїть з 83-го року.
Настоятель місцевої парафії протоієрей Андрій Мельничук освятив не один такий пам’ятник. Адже чоловік рятує від руйнації святі хрести і вшановує наших предків.
– На сьогодні, маючи незалежну державу і таких людей, як оцей чоловік, ми можемо сміливо говорити, що відродження існує.
Але не всі пам’ятники Євгена Хватова з хрестами. Є доволі оригінальні. Якось у польських документах він вичитав, як 1766 року в Іваничі вперше потрапила картопля. І теж встановив їй пам’ятник, точніше – аж два.
Поза кладовищем є і його пам’ятники загиблим євреям і німцям в роки Другої світової війни. Євген Йосипович наголошує, що не робить на пам’ятниках політики. Він вшановує всіх, хто в іншому світі, бо так велить християнський обов’язок.
Постатей, кого хоче увічнити у хресті пан Євген, ще багато. Бо ще багато українців так і не мають шани на своїй землі, хоча й віддали їй своє життя.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи