Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета Варто знати

У ГОСТЯХ

Підготував Андрій ГНАТЮК за книгою священика Анатолія ГАРМАЄВА «Етапи морального розвитку дитини»

Малюнок Ірини ДацюкГостинність – одна із кращих рис нашого народу. Мудрець Сильвестр у своїх повчаннях до сина Анфима пише: «Пам’ятай, сину, як ми жили, – ніхто й ніколи з нашого дому не вийшов голодний і ображений». А ось настанови відомого придворного вельможі Акіра Премудрого:

1. «Дитино, прийди до засмученого зі словом утіхи. Це дорожче, ніж зливок золота».

2. «Сину мій, гнів свій упокорюй».

3. «Якщо ти не голодний – не наїдайся, інакше спри­йматимуть тебе за ненажеру».

4. «Сину мій, якщо хто послухає розумну людину, знемагаючи від спраги, – нап’ється холодної води».

5. «Сину мій, якщо покличуть тебе на бенкет, то за першим запрошенням не іди, а якщо покличуть тебе (ще раз – авт.), тоді знай, що тебе там шанують і достойно зустрінуть».

Дійсно, просто так людина в гості не приходить. Вона йде як родина до родини, по крові чи духу. Правда, в гості ще ходять для того, щоб щось отримати. У такому випадку йдуть через потребу, щоби просити.

Але, виявляється, в житті буває два гостювання. Одне від нічого робити, коли сидиш і думаєш: «До кого би в гості сходити, щоб там повеселитись і розважитись?» У гостях виявляється свобода різного «хочу». Хочеш поїсти – в гостях і поїси, хочеш поговорити про інших людей, обмити їм кісточки, – в гостях саме це можливо. Та це порожнє гостювання, де без будь-якої праці можна повеселитися й одночасно виконати безліч різних «хочу». Мимоволі виникає звичка до таких гостювань і до такого способу життя: «Літо ціле проспівала, оглянутись не згадала...»

Але є й інше гостювання, коли «треба» прийти до людей, щоби дізнатися, як вони живуть, дізнатись про їх потреби, порадіти разом з ними чи розділити горе й біду, побути, посидіти з ними, поговорити, не кваплячись, із розумінням і любов’ю. почути ненароком зронене слово, помітити сумний погляд. І наступного разу щось принести, у чомусь допомогти, щось відірвати від себе і віддати іншим. Ось таке гостювання в кожному народі шановане. Тоді люди приходять без крику, з простим вітанням «Добрий день! Зайшов на хвилинку. Як ви – живі-здорові?» Спочатку людина приходить ненадовго. Але дізнавшись про потреби, заходить, щоб іншому допомогти...

Потреби бувають різні: іноді в спілкуванні, в доброму слові, в утісі, іноді – у зізнанні. Людина проводжає гостей із відчуттям, що вона не самотня в цьому світі, що в неї є друзі, хай навіть малознайомі, але завжди готові допомогти необхідним.

Мудрець Сильвестр радить: «Гостей приїжджих завжди годуй, а з сусідами і знайомими в злагоді живи... Коли поїдеш у гості, подарунки недорогі вези і любов». А в дорозі радить ділитися харчами з подорожніми: «Якщо хтось ділиться з тобою, – не відмовляйся, щоб не образити його».

Звичай гостинності дозволяє кожного гостя пошанувати. Якщо гість з радістю покидає наш дім, як приємно буває від його подяки!

А якщо гість невчасно? Якщо наразі немає чим його пригостити? Так хотілося спокійно наїстися – а тут дзвінок у двері: ідеш, відкриваєш, згнітивши серце, садовиш за стіл, а подумки чекаєш, коли гість піде.

Уміння приймати гостей – це вміння виконувати почуття «треба». При допомозі звичаю гостинності в людини пробуджується почуття совісті. Бо тільки совість може слухати і слухати це слово «треба».

Гостей просто так не буває. А якщо й трапиться випадковий гість, то його треба гарно зустріти. Йому хочеться поспілкуватися, повеселитися від нічого робити. Але обов’язково треба зрозуміти, чому прийшов гість, і тоді він забуде про своє «хочу». Гостювання піде інакше. А ті, хто не схоче говорити про себе, незабаром перестануть до вас приходити.

Але колись прийде смерть і поставить конкретне запитання: «Для чого ти жив?» І що відповість людина, яка не ходила в гості і не вміла приймати гостей, хто не вмів розрадити людину, яка приходила в гості не для того, щоб поїсти. Людина, яка відчуває, що «треба», розуміє життя. І живе вона довше, бо постійно працює, менше думаючи про те, що «хоче», ніж про те, що «треба».

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 2 (15)

19 лютого 2006 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо