Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Проповіді

Задля кого?

Митрополит Луцький і Волинський Михаїл. Світлина Сергія Дубинки

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 11 травня, в неділю 4-ту після Пасхи, про розслабленого, у кафедральному соборі Святої Трійці на завершення Божественної Літургії.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Христос воскрес!

Улюблені браття і сестри, я поздоровляю усіх вас із воскресним днем, а причасників – із прийняттям Святих Христових Таїн.

Ми сьогодні, в чергову неділю від Пасхи, святкуючи Світле Христове Воскресіння, згадуємо євангельську оповідь про зцілення розслабленого. В кожну неділю, яка випадає після Світлого Христового Воскресіння, є своє євангельське читання: минула була – про мироносиць, сьогодні – про розслабленого, будуть ще інші неділі. Але всі ці євангельські оповідання мають одне за мету: показати велику любов людини до Бога і чуда, які звершуються й укріпляють саму людину.

Господь не творить чудо, щоб нас здивувати, як це ставлять за мету ті, які володіють певним жанром, – показують фокуси. За мету Господь ставить, в першу чергу, від своєї любові й чоловіколюбства допомогти людині, як цьому розслабленому. Допомогти, укріпити його віру й укріпити віру людей, які спостерігають за цим. Бо все, що ми бачимо, відображається в нашій пам’яті, є в нашій свідомості і в подальшому спонукає на ті чи інші вчинки: або добрі, або погані, залежно на що ми дивимось.

Ось Ісус Христос укріпляє людей у вірі, творячи чудеса, в першу чергу роблячи благо для тих, хто цього потребує: воскрешає, зцілює й укріпляє віру тих, які спостерігають. Ми бачимо приклад, коли Господь чи зцілив, чи уздоровив, чи воскресив, – багатьох людей надихнув увірувати. Увірувати, що Він, воістину Бог, прийшов у світ і поніс гріхи світу, викупив нас від гріха, прокляття й смерті. І це укріплення нас у вірі звершується з однією метою: нам бути твердими і послідовними в своїх життєвих вчинках, нічого не боятись, не переживати.

Господь, наводячи приклад про Соломона, каже: наскільки Соломон гарно вдягався, але подивіться на польові лілії, яких любить Бог! Бо Соломон любив себе і тому так вдягався, але Бог ось як природу любить: яка гарна ця квітка, яку ніхто не розчісує й не вдягає, але вона милує наше око, приємна, ми хочем її бачити, милуємось, ми стоїмо біля неї чи навіть беремо її додому і там за нею доглядаємо і там вона нам приємна. Наскільки Бог любить ось це творіння, так можете уявити, яка Його велика любов до людини, до вінця творіння, яка створена за Його образом і подобою. Тому про це Господь говорить і укріпляє нас у вірі, щоб ми пам’ятали, наскільки велика Його любов до нас, наскільки Він опікується кожним із нас, не забуває ні за кого.

І якщо в трудну хвилину тобі здається, що Бог тебе покинув, то це неправда. Це ти відвернувся в той момент, це ти не дивишся в сторону Бога. Не Він відійшов, а ти відійшов. Тому, що надіявся у своїй гордині на себе: я зможу це здолати, тут мені Бог не потрібен, я сам це знаю... Так хто від кого відмовився? Ти від Бога чи Бог від тебе? Ти відмовився від Бога. Тому, що твоя гординя, «матір усіх пороків», тебе відштовхнула від твого Творця. І тому здається, що ти один. Так, дійсно, ти один, але це ти відійшов, а не Бог відійшов від тебе.

Бог не змушує нас, щоб ми Його любили. Він закликає нас, щоб ми Його любили нам же во благо, як при творінні самої людини, при творінні світу. Для чого Бог створив людину? Від безмежної Своєї любові, – тому, що Сам є любов, – створив людину, щоб вона бачила велич і красу цього творіння. Тому катехізис і вчить: «Ціль творіння Богом людини – це блаженство тварі і слава Творця». Прославляючи Бога, ми блаженствуєм, тобто щасливі, а прославляємо Бога всім своїм єством: у першу чергу молитвою в храмі; молитвою вдома; і нашими справами, які звершуємо, – будь-де, будь-яким своїм вчинком ми або прославляєм Бога, або Його «принижуєм». Якщо коїмо гріх – принижуєм, якщо звершуєм добру справу – звеличуєм.

Євангеліст Матфей говорить: «Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, які будуть бачити ваші добрі діла і прославлять Отця вашого, Того, що є на небесах» (Мф. 5:16). Які будуть бачити ваші добрі справи і прославлять Бога, що на небесах! Ось пішла мама молитися – і дитина пішла молитися; пішла мама до телевізора з татом – і дитина буде сидіти біля телевізора, а не біля ікони.

О дев’ятій годині вечора проґавили молитися за Україну, і все через телевізор: скільки відстріляли на Сході. О дев’ятій молитися треба, і щоб домашні бачили, що ваша любов до України – це не споглядання телевізійних передач, а це коли ти хрестишся, і поклони б’єш, і молишся за Україну ось цим почуттям. Любов до України не проявляється сидінням біля телевізора.

Дуже легко любити Україну, сидячи в Канаді чи в Сполучених Штатах Америки і розказувати, як ти її любиш. Хоча й там є тверезомислячі, які кажуть, що треба любити Україну «до глибини своєї кишені», а не тільки на словах, «до глибини душі». Пустий цей звук! Якщо любов не підкріплена вчинком – це пустий звук! Бог полюбив світ – пожертвував Сином Єдинородним. Бог полюбив світ – прийшов у цей світ. І якщо ми любим, то повинні щось робити. Навіть суто в життєйському розумінні: якщо любите когось, то як ви це проявляєте? Якщо любите дітей – цукерку додому принесете і дасте (я образно висловлююсь). Якщо будуть люди між собою любити один одного, також щось приємне мають робити один одному. Християни, якщо люблять один одного, також роблять приємні речі, в першу чергу прощаючи немочі близького, щоби зберегти мир. Тому, що Ісус Христос прийшов і сказав: «Мир даю вам!». І ось коли ми любим, то через своє терпіння даруємо мир, через своє терпіння і любов приймаємо цей мир, примножуєм цей мир, – ось у цьому проявляється дієвість.

І тому Ісус Христос у випадку зцілення розслабленого показує любов дієву. Міг сказати: «Я люблю весь світ», але прийшов і зцілив, торкнувся, підняв, уздоровив. І навіть піднявся на хрест, перетерпів муки. Ось у цьому і є дієва любов.

Тому я сьогодні хочу, щоб ми з храму вийшли з бажанням здійснювати нашу дієву любов. Якщо ви любите когось, зробіть йому сьогодні добру справу. Але якщо у вас не з’явилося бажання, кому хочете це зробити, працюйте над тим, бо ваша душа черства, бо вона не знає, кому зробити добру справу. Черства!

От тільки прозвучала думка «ідіть робіть добру справу» – а в голові відразу повинно з’явитися ім’я! Одна людина, група людей, як ви собі це уявляєте, заради кого і чого ви живете. Якщо такої думки з іменем у вас не з’явилось, значить, маєте над чим працювати, не до кінця у вас усе там хороше. Значить, у піст не дуже добре працювали над собою, серце не м’якшим стало, а залишилося таким же черствим, заздрісним і гріховним.

Працюйте, і ніколи не буває це пізно. Не можна сказати, що це безвихідь, – нічого подібного. Каятися, виправлятися, миритися, робити добрі справи можна завжди, до останнього свого подиху. От ще набрав повітря, зробив добру справу – і вмер. От в останній момент, і це буде зараховано.

Тому робіть добрі справи, за висловом євангеліста Матфея: «Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, які будуть бачити ваші добрі діла і прославлять Отця вашого, Того, що є на небесах». Тому хай милосердний Господь допомагає нам любити, вміти любити, могти любити і робити заради цих людей, яких ви любите, добрі справи. В тому числі й віддати життя. Велике благо – покласти душу свою за ближніх своїх.

Ось чергове вам запитання: згадайте, за кого ви сьогодні можете померти? За дітей. За яку дитину ви перше помрете – старшу, молодшу, всіх разом? За батьків? От запитайте. Вважайте, стоїте перед воротами смерті й запитує ангел: «За що хочеш вмерти?». Що приходить на розум? Самі перед собою дайте відповідь. За що ти хочеш померти? Ось ставте завжди перед собою такі питання, тоді облегшена буде ваша відповідь про сенс вашого життя. Якщо ти маєш за кого вмерти, то в тебе є заради кого жити. Тоді це «заради кого жити» буде стимулювати тебе «заради когось працювати», пам’ятати, спілкуватися, миритися з цими людьми. Бо можемо бути посварені, але заради того – готові померти. Примирися спочатку, а потім вмирай.

Тому прихід до храму повинен породжувати розуміння: виріс ти на одну сходинку чи ні? Треба рости, я бажаю всім вам любити, рости, і не тільки заради когось вмирати, а заради когось довго жити. Якщо ви любите, то будете боротися за життя і жити будете довго, тоді не буде депресій, тоді й болячки не будуть до вас приступати. Бо депресії породжують болячки і нема заради чого жити.

14 років, надів петлю на голову, вмер, бо «безвихідь». Є юнацький суїцид? Є, на жаль. І дорослий суїцид, не тільки юнацький. Дорослий, то хоч може якісь думки мати, чого це зробив, а молодь – заради чого? Ще нічого не знає, а в нього вже «безвихідне положення». Тому, що не знає, кого любити, як любити, заради кого вмерти і заради кого жити, заради чого жити.

Тож я закликаю, щоб ми над такими моментами задумувалися і в усіх панувало бажання жити, бажання трудитися, щоб не було часу на пусте в голові, що іноді біс підсовує, аби спокусити нас на неправедну дорогу.

Я це говорив зі ще однією думкою. Випробування, які сьогодні проходить Україна. Здається, питання вирішуються на Сході, але зачіпає це і нас, Захід.

Нещодавно один зі студентів нашої Волинської православної богословської академії, п’ятикурсник, здається, молодий чоловік, планував би собі там якісь амбіційні плани... Але він висловив бажання: «Я потім академію закінчу, зараз піду в армію». Нам це, звичайно, було приємно: значить, дух духовної школи правильний.

Бо людина живе заради когось, заради чогось і готова робити ось такі вчинки, не ховається і батьки її не ховають, як інколи буває: воєнкому заплатити, аби дитина не пішла в армію, а потім начальнику міліції, потім з прокурором знайомиться, і пішло й поїхало... А ось цей студент пішов в армію, а позавчора його застрілили. Загинув. Царство Небесне! Скорбота на нашому серці, звичайно, але і радість, що ми маєм таких дітей. Ховали сотню молодих людей – думали, на цьому все. Продовжується... Звичайно, що ми скорбимо, і втіхи нам не знайдеш, але це й повинно радувати наше серце: є кому захищати... Він знав, заради чого померти, а відповідно, знав, заради чого хотів жити. Був готовий померти і знав, що це не якась гра в піску, а серйозні справи, де стріляють, де вбивають. Знав і пішов. І заради нас з вами пішов, заради нас з вами загинув – ось це відчуття любові. Людина, яка любить Бога, студент, який заради Бога прийшов отримати богословську освіту, заради любові до України пішов її захищати і загинув заради нас з вами, заради мирного неба і порядку в Україні. Оце дієва наша християнська позиція до життя. Тому будемо молитися за цього юнака і за всіх, хто загинув під час останніх протистоянь. Царство їм Небесне!

Але нас це повинно надихати ще ревніше молитися. І о 21-й годині не телевізор дивитися, скільки людей загинуло і скільки там чого відбулося, а поклони бити і молитву творити, щоб мир був в Україні, щоб Господь беріг життя кожного. Тому що це чийсь син, чийсь внук, чийсь родич, а може бути, і наш. Тому наша молитва повинна перемогти всіх цих ворогів, наша молитва, яка базується на любові. І тому я закликаю всіх вас до ще більшої любові, щоб Господь дарував Україні мир, а всім здоров’я і довголіття. Бог миру і помочі хай завжди буде між нами і над нами.

Христос воскрес! Я закликаю на всіх вас Боже благословення. Будьте здорові і довголітні!

11 травня 2014 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо