Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

КОЛИ БРАКУЄ СМИРЕННЯ...
Заради свого вчення протодиякон Олег Ведмеденко покинув Православну Церкву й подався до секти

Протоієрей Віталій СОБКО, прес-секретар єпархії

Священний Синод Київського Патріархату засудив неправославне вчення клірика нашої єпархії протодиякона Олега Ведмеденка й заборонив йому священнодіяти та проповідувати, аж поки щиро покається. На жаль, «богослів’я» виявилося для нього важливішим, ніж... Церква Божа.

Ріст чи падіння?

За кілька місяців виповниться 10 років, як розпочалася історія, про трагічний кінець якої тоді здогадалася б, мабуть, лише дуже передбачлива людина. 1997 року митрополит Яків висвятив вихованця духовної семінарії Олега Ведмеденка на диякона. Енергійний, з вищою світською освітою священнослужитель із талантом переконувати став «свіжою кров’ю» для кафедрального собору. Очолювані ним біблійні курси збирали дедалі більше не тільки православних вірян, але й представників інших Церков.

З часом соборне духовенство стало помічати певні відхилення. На курсах чи під час спілкування отець Олег висловлював богословські думки, які викликали щонайменше здивування. А його тлумачення Біблії «по духу» зазвичай викликало відчуття: щось негаразд. Пригадую, як одного разу протодиякон заявив, що євангельську подію про вигнання торговців із храму не варто сприймати буквально, як достеменну історичну подію, бо не вірить, що Христос міг «у гніві з піною на устах шмагати людей». Тоді подумалось, що з таким підходом можна піддати сумніву історичність будь-якої події з земного життя Спасителя й навіть дійти до того, що Він – лише духовна символіка...

Але то був тільки початок. Початок багатьох дискусій отця Олега зі священиками, архієреями, котрі намагалися скерувати протодиякона в православне русло й вірили, що через місяці, роки він «переросте» всілякі мудрування. Адже Церква не може собі дозволити непродумано й легковажно втрачати будь-якого священнослужителя. Тим більше – хорошого, працьовитість котрого вона відзначала неодноразово.

Голова молодіжного братства Іван Марченко, який давно критикує діяльність отця Олега, жорстко, але справедливо зазначає: «Спочатку протодиякон творив образ захисника отцівських передань, які „занедбані фарисеями“. Таку наживку не вхопити важко, адже йдуть посилання на святих отців... І лише з роками до нього приходить усвідомлення, що отці Церкви не могли знати законів квантової фізики, а тому можна, для початку, їх „доповнювати“. А вже з часом – відверто не погоджуватись з ними, а то й перечити».

Останнім часом стало очевидним, що протодиякон остаточно сформував свій релігійний світ, своє вчення з суттєвими відхиленнями від Православ’я і не має наміру виправлятися. Більше того – співслужителі бачили, що він готує своїх прихильників до буцімто незворотності переслідування його Церквою. Безперечно: усвідомлюючи всю небезпеку, ієрархи змушені були вдатися до рішучих дій.

Рішення від 20 жовтня, яке заборонило отцю Олегові служити, проповідувати та публікуватися в ЗМІ від імені Православної Церкви, Священний Синод прийняв на підставі результатів ретельного дослідження його книг та публікацій єпископами Черкаським і Чигиринським Йоаном, Тернопільським і Бучацьким Нестором та протоієреєм Олександром Антонюком – викладачем Київської православної богословської академії. Їхня думка одностайна: антиправославне вчення протодиякона може призвести до утворення псевдоправославної спільноти. Воно руйнує Православ’я зсередини, адже вірянам навіюється позаконфесійність та неправильне ставлення до догматів – незаперечних істин віри.

Богословська комісія дійшла висновку, що отець Олег: заперечує істинність православного віровчення, святість існуючої на землі Церкви, буквальність або історичність Біблії; відкидає богоданність догматів віри й необхідність їх для спасіння, воскресіння й друге пришестя Христа у славі на хмарах у воскреслій плоті, реальність вічних мук, необхідність дотримуватися Церквою канонів; вчить про еволюцію розумних істот від неживої матерії до істоти ангельської, обов’язковість та необхідність перворідного гріха для еволюції; Божественні нестворені енергії прирівнює до природних космічних; викривлено розуміє троїчність Божества, Суд Божий, воскресіння людей, Рай, пекло тощо.

Залишитись у грісі чи покаятись?

На жаль, протодиякон не сприйняв рішення Синоду. Під час зустрічі з єпископом Михаїлом він не покаявся у відхиленні від православного віровчення. Більше того, даючи інтерв’ю газеті «Волинь», заявив, що православні ієрархи й священики не знають.., у чому суть Православ’я. Коментуючи це безглуздя, викладач Волинської духовної семінарії Василь Лозовицький, кандидат богословських наук, зазначає, що отець Олег уклав власне, дуже спрощене визначення цього поняття та переконаний, що й усі інші зобов’язані його приймати. Позиція протодиякона, висловлена у «Волині», говорить сама за себе: стверджуючи, що був і залишається православним, він водночас не усвідомлює, що бути дійсно православним неможливо поза Православною Церквою! Неможливо бути православним, проповідуючи без- чи надконфесійність та своїм авторитетом і власними критеріями, ставити під сумнів непорушні істини, які Господь об’явив і поширює через Свою Церкву!

Інший опонент отця Олега протоієрей Євген Заплетнюк на своєму сайті Prosfora.org.ua так реагує на це інтерв’ю: «Насправді протодиякон придумав свій власний, досить обмежений духовний світ зі своїми цінностями та ієрархією. Натомість уражена прелестю та духовною гординею його сутність знайшла для себе чергову надцінну ідею власного боговибранництва, що в кінцевому результаті проявило себе у явищі, широко відомому у православній пасторології як младостарчество. Сторонньому спостерігачеві він завжди більше нагадував людину, котра подає усім не правдиве християнське вчення, а самого себе». На думку отця Євгена, якщо протодиякон називає Київський Патріархат „номінальною Церквою“, не визнає й не виконує рішення його архіпастирів, – було б чесно не визнавати йому й свій одержаний у «номінальній» Церкві дияконський сан...

Але навіть при всьому цьому брати-співслужителі не чекали від отця Олега того, що він учинив 5 листопада. Зрадивши Церкву-Матір, він звернувся до... так званого патріарха Мойсея, який «висвятив» його на «священика».

Що ж це за «ієрарх», до якого вдався отець Олег? Прес-служба Київської Патріархії протягом багатьох років неодноразово повідомляла, що «патріарх Мойсей», або ієромонах Сава, або протоієрей Олег Кулик, – «церковний» авантюрист, колишній священик різних Церков як в Україні, так і за кордоном. На сьогодні він – лідер секти «Українська автокефальна православна церква канонічна», яка не зареєстрована в органах української влади. Як стверджують різні джерела, зокрема знову ж таки – прес-служба Київської Патріархії, він не тільки прихильник єретичних поглядів, а й «психічно хвора людина».

Отець Олег в інтерв’ю «Волині» висловив радість, що його «канонічно» висвятив на священика «канонічний патріарх Мойсей». Як мовиться – і сміх і гріх. Бо з цього мало б випливати, що оцих «канонічних» цілком визнає, зокрема, УПЦ КП, УАПЦ і, звичайно, УПЦ МП. Але поцікавтеся в їх ієрархів чи духовенства, чи дійсно воно так? Відповідь буде однозначно негативною.

* * *

Переглядаю особову справу протодиякона й сумно зітхаю, читаючи слова присяги, яку він склав перед дияконською висвятою. «Проходитиму служіння згідно зі Словом Божим, правилами церковними й указами начальства», «Учення віри буду тримати й іншим викладати за керівництвом Православної Церкви і святих отців», «Сан обираю, щоб діяти за правилами святих і богоносних отців і згідноз установленнями Православної Церкви», «У канонічне єднання з особами, не приналежними до Православної Церкви, входити не буду»... Цікаво, чи пам’ятає отець Олег ці слова?

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 12 (25)