Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета Святині Волині

На березі Повчанки

Володимир РОЖКО, кандидат церковно-історичних наук, викладач Волинської православної богословської академії

Мала Мільча розкинулась над річечкою Повчанкою, яка витікає з джерела поруч сусіднього села Повче. З незапам’ятних часів належала до Дубенського повіту історичної Волині.

Археологічні знахідки, зокрема молоток із просвердлиною із сарматського вапняку, знайдений тут до 1900 року, та інші кам’яні знаряддя праці свідчать про те, що Мала Мільча бере початок у праісторії нашої землі.

Перша ж писемна згадка про село датується 1570 роком. Його середньовічна минувшина тісно пов’язана з ім’ям українських православних шляхтичів Яловицьких. Упродовж ХVI–XVII ст. вони були не лише його власниками, а й духовними, культурно-освітніми опікунами.

Саме ця свідома родина вчинила цілу низку благодійних справ. Зокрема, своїм коштом заснувала монастирі: Різдва Пресвятої Богородиці у Малій Мільчі, Стрітення Господнього в селі Михнівка на Ковельському Поліссі, стала будівничим численних храмів, братських шкіл. Яловицькі були активними членами Луцького Хрестовоздвиженського братства.

Село розташоване на родючих чорноземах, і головним заняттям його жителів з найдавніших часів було землеробство, тваринництво, садівництво.

Одначе не хлібом єдиним живе людина. В усі віки вона прагнула й хліба духовного, а його несла церква, яка згадується в селі ще з XVI ст. Знаємо, що була вона, як і більшість волинських храмів, зведена з дерева, найдешевшого і найдоступнішого в ті часи будівельного матеріалу, тризрубна.

А з другої половини XVI ст. село Мала Мільча вже широко знане монастирем із чудотворною іконою, зі щорічними відпустовими святами. Відтоді відомо і про парафіяльну школу, де вчителями були місцеві священики, дяки.

У 20–30-х роках ХХ ст. в селі активно діяла місцева філія «Просвіти», яка мала чимало українських книжок у хаті-читальні, а також театральний гурток, просвітянсько-церковний хор.

Історичні джерела подають нам такі відомості про час заснування Різдво-Богородичного монастиря в цьому селі. Перед 1602 роком у Малій Мільчі був православний монастир, якому пани Яловицькі в 1622 році надали земляний фундуш. Цей фундуш затвердив єпископ Луцький Афанасій (Пузина) і митрополит Київський Петро (Могила) 13 січня 1639 року.

Тож 1640 року коштом Олександра Яловицького було збудовано величавий мурований храм в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці. В плані хрестоподібний, який у незмінному зовнішньому вигляді зберігся до наших днів. Попередня, дерев’яна церква була збережена; разом із новим храмом, іншими будівлями то був монастирський ансамбль. Вибір місця її заснування, товсті мури, вузькі вікна, підземні ходи, земляні вали з в’їзною брамою свідчили про високий рівень захищеності святині від ворожого нападу, зокрема татар, поляків.

Про діяльність чоловічого Різдво-Богородичного монастиря знаходимо згадки в документальних джерелах початку XVIII ст. В акті від 18 квітня 1701 року, який підписали українські шляхтичі Волинського воєводства до депутатів польського сейму, йдеться про «…монастирі Почаївський, Загоровський, Білостоцький, в Малій Мільчі під Дубном, власне на ґрунтах шляхетських земських зафондованих…» А в акті від 16 червня 1701 року про обрання православним духовенством і українською шляхтою Кирила Шумлянського єпископом Луцьким і Острозьким знаходимо підпис: «Кирило Жуковський, ігумен монастиря Мільчанського».

Десь у першій чверті XVIII ст. ця святиня Волинської землі переходить до отців василіан Руської Унійно-Православної Церкви (тобто греко-католиків), і саме в той час в обителі з’являється образ преподобного Онуфрія. На початках він знаходився в давньому дерев’яному храмі і, напевно, саме там проявилася його чудотворність, а по тому його перенесено до мурованої монастирської церкви. Сюди відбувалися численні прощі вірних з навколишніх місцевостей. Це ікона давнього українського походження. Зображення св. Онуфрія не живописне, а рельєфне. Преподобний стоїть на колінах з молитвою на вустах. Поруч – гілки дерева, символи влади (корона, скіпетр) і розгорнута книга акафістів.

У монастирському храмі Різдва Пресвятої Богородиці є давній іконостас роботи місцевих майстрів, інші церковні речі, даровані родиною Яловицьких. Обитель славилася багатою бібліо­текою зі стародруками, архівом, у якому перераховувалися акти-фундуші благодійників монастиря, а також їх листування з ігуменами тощо. У XVIII ст. обозний (начальник артилерії) запорізького війська Ломиковський подарував книгозбірні обителі дванадцять Цвітних Міней.

По третьому поділі Польщі Росією, Прусією й Австрією московська влада закрила монастир василіан. У 30-х рр. XIX ст. двоповерхові дерев’яні будівлі обителі розібрано, як і давню дерев’яну церкву, знесену «із-за старості». Чудотворний образ преподобного Онуфрія перенесено до помонастирського мурованого храму, а 1872 року в підвальній його частині обладнано на кошти парафіян «теплу» церкву з престолом на честь цього угодника.

Нині помонастирський храм Різдва Пресвятої Богородиці належить до УПЦ (МП), Служби Божі проводить молодий отець Олег Редига, уродженець сусіднього села. Святиня добре доглянута, в усьому відчувається дбайлива рука.

Мої дві наукові подорожі до цього куточка Волинської землі не лише збагатили духовно, а й стали розділами в книгах, статтями в газетах і журналах. Надіюся, що вони залишаться важливими джерелами до історії давніх церков нашого краю.

26 жовтня 2014 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо